Історичні відомості села Першотравневе
Першотравневе – село, центр сільської ради. Розміщене в 12 кілометрах північно-східно від районного центру, в 45 кілометрах від залізничної станції Нижні Сірогози. Село знаходиться в 3 кілометрах від автотраси Ростов – Рені.
Про давнє освоєння території свідчить курган доби середньовіччя, який знаходиться за 3.6 км на південь – південний схід від села, на рівнині. Висота кургану 0.8 м, діаметр – до 42 м. У наш час курган дуже розтягнутий оранкою.
Територія села Першотравневого заселялася переселенцями з села Іванівка Мелітопольського повіту. Село Першотравневе засноване в 1921 році.
Жовтнева революція віддала землю її законним господарям – селянам.
У війні з інтервентами і білогвардійцями приймали участь Трибушний Яків Аврамович, Німовець Юхим Онисієвич, Тараненко Іван Сергійович, Брагінець Тарас Микитович, Кошка Парфен Дмитрович.
В ті часи село Першотравневе було розділене на 11 маленьких сіл.
Наприклад:
- село Рештаки названо на честь двох братів орендаторів куркулів, які експлуатували селян села Іванівки в дореволюційні часи. Брати Рештаки жили в Мелітополі, а тут мали свою контору, розміщену в поганенькому будинку, декілька коней та баранів для наймитів. Більшість землі, на якій розкинулося господарство колгоспу ім. Мічуріна належало поміщиці Апраксіній. Сама вона тут не бувала, а прибутки із землі одержувала через багатих куркулів орендаторів, які в свою чергу через жорстоку експлуатацію через міру багатіли;
- село Новотроїцьке було засноване в 1923 році, земля села належала графині Апраксіній;
- село Хлібороби засновано в 1922 році, мало назву Попи. До революції землею володіла графиня Апраксіна, яка жила в Петрограді. Орендаторами були попи, які проживали в селі Іванівка . Першим посилився в селі Хлібороби Скрипиць Денис, який побудував курінь і там жив. До революції село мало поганий вигляд, не було дерев. В 1924 році зробили посадку дерев, в 1923 році викопали 2 колодязі. В селі в 1955 році був побудований клуб, в 1957 році – магазин, скотарник, тракторну бригаду;
- село Зоря. до 1924 року називалося Щетинним хутором, тому що там жив багатій Щетина в приміщенні Зорянської початкової школи. Після встановлення Радянської влади хутір перейменовано в село Зоря. В 1930 році з’явився перший трактор. В 1934 році відкрито школу, в якій навчалися діти селян, в цьому ж році відкрито магазин;
- село Червона колона. В селі було розміщено декілька хат, в яких жили брати Пучки. Ця територія, де були розміщені ці хати, звалася Пучками. В 1928 році плановим переселенням у село Пучки прибуло 30 сімей. В 1928 році село Пучки було перейменовано в село Червона колона. Із села записалося в колгосп спочатку 8 чоловік. У колгосп прислали трактор «Фардзол». Біля села була побудована птахоферма;
- село Борисівка. Де було село – був голий степ. Не було жодного двору. В 1922 році територію починають заселяти поселенці. Землемір Борис нарізав землю, почало організовуватися і населятися село. В честь цього землеміра було названо село Борисівка. В 1923 році сюди приїхало 26 хазяїв, побудовано декілька землянок. Почала відроджуватися земля, стали садити зелені насадження, викопали колодязь. В 1925 році з Іванівки привезли два вітряка, які належали окремим хазяїнам Канаєву і Трибушному. В 1926 році відкрито початкову школу. В 1930 році збудований магазин, сільський клуб.
В 1929 році дрібні селянські господарства об’єдналися в колгоспи. У 1930 році створено два колгоспи на території Борисівської та Зорянської сільських радах «Вільний труд» та «П’ятирічка».
До колгоспу «Вільний труд» входили села Борисівка (центральна садиба) 38 дворів, Восьмихатки 23 двори, Хлібороби 45 дворів, Трохимівка 17 дворів, Сірогозький 9 дворів, Рештаки 29 дворів.До 1941 року колгосп мав 2650 га землі, овець 1200 гол, корів 130 гол, свиней 300 гол, коней 90 гол, волів 14 пар, автомобілів 6 техніки 8 одиниць.
До колгоспу «П’ятирічка» входили села Зоря (центральна садиба) 31 двір, Новоукраїнка 19 дворів, Загнойки 8 дворів, Новотроїцьке 39 дворів, Червона колона 22 двора, Рибалки 6 дворів.
До 1941 року колгосп мав 2250 га землі овець 350 гол, корів 130 гол, свиней 1000 гол, коней 70 гол, волів 12 пар, автомобілів 6, техніки 8 одиниць.
В довоєнні та післявоєнні роки школи були в селі Борисівка (семирічка) та Зоря (початкова).
В 1956 році школа перенесена в село Першотравневе в звичайну хату і працює як восьмирічна школа. Вчилися в 3 зміни, директором школи був Богачевський В.Й.- ветеран Великої Вітчизняної війни, рядовий стрілецького полку 216-ої стрілецької дивізії 51-ої Армії, снайпер, знищив в роки війни 116 фашистів. Нагороджений орденами Червоно Прапора та Вітчизняної війни, Ювілейними медалями. Богачевський В.Й. закінчив одеський педагогічний інститут. З 1945 по 1979 рік на вчительській роботі. Стаж роботи 40 років із них завучем та директором 28 років. Він вніс великий внесок у створення сільського краєзнавчого музею, зібрав багато спогадів, цінних речей. Помер Богачевський В.Й. 25 липня 1995 року.
В 1970 році закладено фундамент нової школи на честь 100-річчя В.І.Леніна, яку було відкрито у 1972 році. Першотравнева загальноосвітня школа в 1986 році отримала звання – зразкова школа. Бондаренко Л.І., вчитель біології та хімії в 1984 році отримала звання - заслужений вчитель України, яка працює і понині.
В грудні 1950 року на загальних зборах проголошено об’єднання колгоспів «Вільний труд», «Пятирічка» в колгосп ім. Мічуріна. Центральна садиба село Рештаки. Очолив колгосп Циганюк М.Ф. (1950-1954 роки), З 1955 по 1962 роки – Куртєв Леонід Іванович. Велика заслуга у генеральному плануванні та будівництву села Першотравневе, в розвитку сільськогосподарського виробництва належить голові колгоспу ім. Мічуріна.
Лукянову Григорію Власовичу, який віддав цій справі 18 років (з 1962 по 1980 рік). Його послідовники Гузь Дмитро Терентійович (з 1980 по 1987 рік), Василенко Микола Іванович (з 1987 по 2001 рік).
З 1957 року село Першотравневе.
Колгосп ім. Мічуріна мав 5298 га землі: із них 4827 га ріллі, 37 га сади, огороди. Все це оброблялося руками колгоспників.
Основна спеціалізація колгоспу м'ясо-молочне виробництво та вирощування зернових культур.
В недалекому майбутньому село Першотравневе виросте в великий населений пункт.
Першими організаторами колгоспного ладу були: Лозовий Ткаченко Л., Тешенко Ф., Мозговий Я., старі комуністи Мусієнко, Максак А.
19 вересня 1941 року гітлерівці окупували населені пункти нинішнього села Першотравневе. Німці намагалися примусити населення підкоритися «новому порядку», забирали худобу, хліб, інше продовольство, насильно відправляли молодь на роботи в Німеччину. Грабежі і насильство тривали більше двох років.
Війна завдала великої шкоди колгоспникам. Повністю було знищено тваринництво, техніку, зруйновано частину будинків колгоспників. На фронтах воювало з фашистами 242 місцевих жителів, із них загинуло 123 чоловіка.
За мужність в боротьбі з фашистами 87 громадян нагороджено медалями та орденами серед них Дереза Ф., Іванов К., Гнідаш Г., Кравченко Ф., Кошель Г. та інші. 23 жінки нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років». 5 жінок в роки війни працювали трактористами, а саме Сапун Аксюта Іванівна, Білик Єфросинія Харитонівна, Драган Марія Іванівна, Трибушна Федора Яківна, Гриб Євдокія Іванівна.
Жили в колгоспі і працювали учасники двох воєн Громадянської і Вітчизняної: Трохименко Я., Німовець.
В кінці жовтня 1943 року наступаюча частина радянських бійців попала в засаду біля села Хлібороби, де фашисти кинули в бій до 40 танків і піхоту. В жорстокому бою, який тривав 28 жовтня в кінці дня смертю хоробрих загинуло 138 радянських бійців, які поховані в братській могилі в селі Хлібороби, а в 1965 році братську могилу було перенесено до села Першотравневе спорудивши пам’ятник братської могили.
Вшановуючи пам'ять загиблих воїнів через 30 років, 23 жовтня 1973 року відкрито монумент, навічно застигли викарбувані з граніту герої, які врятували село від фашистської чуми. Цей пам’ятник меморіал ніби звертається до нас, до сучасників, передаючи нам естафету безсмертного подвигу і заповідає примножувати героїчні традиції попередніх поколінь продовжувати подвиг героїв Великої Вітчизняної війни в трудових звершеннях, у боротьбі за мир, у будівництві нового щасливого сьогодення.
Одну із вулиць села Першотравневе названо іменем 87-ої Перекопської Червонопрапорної дивізії, споруджено пам’ятний знак. Багато ветеранів Перекопської Червонопрапорної дивізії стали почесними жителями села Першотравневе. Кращі учні школи були удостоєні звання «Внук 87-ої Перекопської Червонопрапорної дивізії» (фото).
На честь воїнів-односельців, які загинули в роки війни встановлено обеліск «Скорботна мати».
На звільненій землі з новою силою і красою розцвіло наше село. Високими урожаями зашуміли поля колгоспу ім. Мічуріна. В центрі села споруджено пам’ятник І.В.Мічуріну, чиє ім’я носив колгосп.
Село знатне працьовитими людьми, всього нагороджено різними нагородами 48 колгоспників. Орденом Леніна нагороджені двічі Шиян І.Д. та Шиян О.А., Орденом Жовтневої революції Іванов К.В., Орденом Трудового Червоного Прапора Ващенко В.М., Дереза Ф.П., Пашко В.А., Шиян О.А., Драган О.Т., Шиян І.Д., Дереза І.С.
Ім’я Шияна Івана Дмитровича відоме не лише в районі, а й за його межами. Він Герой Соціалістичної праці, ланковий-зрошенець. В 60-х роках разом з напарником Шияном Олександром Андріяновичем. Іван Дмитрович застосував швидкісний метод обробітку просапних культур, довівши змінний виробіток на колісний трактор до 120 га. На рахунку Івана Дмитровича багато добрих справ. Як тракторист, він відомий великими швидкостями і високою якістю робіт у полі. Як комбайнер – високими намолотами зерна. В 1974 році, наприклад, він намолотив 12.5 тис.цнт зерна, при зобов’язані 10 тис.цнт. Правління колгоспу ім. Мічуріна доручило йому очолити ланку зрошенців і Іван Дмитрович одержував 100-центнерні врожаї кукурудзи і 1500-центнерні врожаї коренеплодів з кожного гектара.
Батьківщина високо оцінила його самовіддану працю. В 1962 році Іван Дмитрович був нагороджений знаком «Знатний механізатор України», в 1966 році йому, делегатові ХХІІІ з’їзду Компартії України вручено Орден Трудового Червоно Прапора. В 1970 році Іван Дмитрович одержує срібну медаль ВДНГ СРСР, а в 1971 році – Ленінську Ювілейну Медаль, 8 квітня 1971 року Шияну Івану Дмитровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням медалі «Золота Зірка» і Ордена Леніна. В 1973 році він нагороджений другим Орденом Леніна. В 1982 році нагороджений почесною грамотою Президії Верховної Ради Української СРСР.
З 1952 – 1965 роки побудований Будинок культури, бібліотека з книжковим фондом 7.3 тис. примірників. У 1981 році побудований дитячий садок на 90 місць, фельдшерсько-акушерський пункт, профілакторій при будинку тваринників. В селі працювало 4 магазини, колгоспна столова, комплексний прийомний пункт райбиткомбіната, відділення зв’язку.
